Інтерв’ю: переїзд усією родиною до Кракова та купівля квартири у Польщі

Бізнес у Польщі

Переїхати до Польщі всією сім’єю

 

Станіслав: Всім привіт. Мене звуть Станіслав Цис. Це наша рубрика, в рамках якої ми обговорюємо все, що пов’язано з веденням бізнесу в Польщі та життям в Польщі. Сьогодні у мене в гостях Ігор. Ми сьогодні поговоримо з Ігорем про його досвід, про те, як він переїхав сюди з родиною, організував тут побут, як купив квартиру. Я думаю, він поділиться з нами таємницями взятого кредиту або лізингу.

 

Ігор: Та ні, я взяв просту іпотеку.

 

Станіслав: Тоді він розповість, як взяти просту іпотеку в Польщі. Але думаю, він поділиться якимись фішками, нюансами, ризиками, які вам важливо не допустити. Ігор, розкажи в двох словах, чим ти зараз займаєшся, як виглядає твоє життя, робота, бізнес і все інше.

 

Ігор: Зараз я є розробником програмного забезпечення. Працюю віддалено, поки живу на зйомній квартирі з сім’єю. У мене дружина, дитина. За графіком вільний, працюю коли хочу, мені все подобається.

 

Станіслав: Зараз у тебе тут фірма і ти працюєш сам на себе, але фінанси отримуєш через юридичну особу?

 

Ігор: Є частина контрактів, які йдуть в субпідряд, ну і є основна моя робота. По суті, я працюю на компанію як віддалений розробник. І всі угоди підписуються не за трудовим договором, а через фірму.

 

Станіслав: Ти отримав карту побуту (право на проживання в Польщі) через бізнес і зараз подаєш документи на ще одну карту побуту. Все вірно?

 

Ігор: Я вже продовжив іншу карту побуту через той же бізнес. Тепер у мене картка з пластиком.

 

Станіслав: Розкажи про те, як все починалося в рамках переїзду в Польщу. Як це рішення в підсумку було прийнято, ну і яку стратегію ти використовував, щоб переїхати до Польщі. Розкажи в двох словах про ці речі.

 

Ігор: Важко було прийняти це рішення, тому що у кожного з нас є якийсь процес, в рамках якого ми живемо вдома. Вдома все зрозуміло, там мінімум ризиків. Єдине, з чим виникає проблема — це неможливість передбачити те, що буде завтра. Але це залежить від роду діяльності.

 

І дуже важко вийти з цього комфортного стану. У мене початкова ситуація була наступною — свій бізнес в Україні. Мені було комфортно. Але, ще в 90-х роках я почав відвідувати Польщу. Мені дуже подобалася ця різниця, різниця між тим, що відбувається тут і що відбувається там.

 

Станіслав: Ну а як все-таки виникло рішення переїхати до Польщі?

 

Ігор: Ідея була давно. Щоб щось змінити у своєму житті, потрібен якийсь стрес. У мене в житті сталися певні зміни, трапився досить великий стрес. Рішення було прийнято швидко, буквально за 1-2 дня. Все що потрібно було зробити — просто сісти і поїхати. Настає якийсь момент, коли ти просто вже не боїшся, бо ти втомився боятися.

 

Ось давно хотів, відкладав, вирішувалося. А потім взяв — і поїхав. І в цьому взагалі немає нічого страшного. Я поїхав до Польщі на підставі словацької мультивізи. Відразу до Варшави, у мене там знайомий живе. Потім зняв кімнату. Дружина тоді залишилася вдома, так як вона вчилася в університеті.

 

Потім мене покликав друг, який живе тут, у Кракові. Перший раз приїхав і спіймав WOW-ефект. Але всі ми люди дорослі і розуміємо, що WOW-ефект не триває вічно. Другий раз я побував в Казімежі (історичний район Кракова, колишній єврейський район), подивився фільм про війну, євреїв, отримав зворотній ефект.

 

Ну а коли я приїхав до Кракова втретє, побував у всіх околицях, мені дуже сподобалося це місто. Особливо зачепило те, що це начебто не мегаполіс, де постійно двіжуха відбувається, але і не провінційне місто. Краків цілком собі мільйонник, та й дуже живе місто. Тут кожна четверта людина — це приїжджий, і взагалі панує багатонаціональний дух.

 

Станіслав: І після всього цього ти вирішив залишитися в Кракові?

 

Ігор: Так.

 

Станіслав: А як розбирався з дружиною? Ти просто сказав їй: «Приїжджай сюди»?

 

Ігор: Ну, відразу почав робити дружині документи. Коли вони були підготовлені, ми переїхали сюди і оселилися в орендованій квартирі.

 

Станіслав: Відносно квартири — тобі хтось допомагав зі зніманням?

 

Ігор: Є різні варіанти. Є агентства, як і всюди, дуже багато російськомовних тут працює. Дзвониш і домовляєшся, у них дуже багато пропозицій. Не знаю як за умовами потім, я до них не звертався. Вартість їх послуг як в Києві приблизно, в районі 50% від вартості житла. Можна розмовляти, можна домовлятися. Є приватні особи, їх теж можна знайти через знайомих. Мені допомогли за 500 злотих.

Станіслав: А щоб ти порадив новачкові: звернутися до кого-то, або самому шукати житло?

 

Ігор: Якщо в польському 0, то обов’язково потрібен хтось, хто йому допоможе укласти договір. У мене в договорі людина, яка мені допомагала, не всі нюанси вказала.

 

Станіслав: А що саме вона упустила?

 

Ігор: Ну, наприклад, власники квартири можуть вказувати в договорі, що по виїзду з квартири потрібно зробити косметичний ремонт. У нас в договорі зазначено, що всі витрати, які пов’язані з експлуатацією цього житла, лягають на нас. При цьому через дорогу живуть мої знайомі з Києва, так ось у них нічого подібного немає. Зламався кран або ще щось — вони дзвонять господарям, а ті приїжджають і все ремонтують.

 

Просто потрібен хтось, хто вам допоможе прочитати договір. Як ви знайдете таку людину — це не важливо. Я раджу взагалі — залізти в групу, де тусуються російськомовні жителі Кракова і там завжди буде десяток, а то й два десятка людей, які були в такій же ситуації. Вони підкажуть, розкажуть, скажуть до кого звернутися, ще й відгуків вам накидають. Тобто ви будете озброєні і в безпеці.

 

Станіслав: Круто. Давай йдемо далі. Сюди приїхала дружина, давай поговоримо про бізнес. Як ти його відкривав: робив сам, реєстрував через інтернет або звертався до нотаріуса? І чому взагалі прийняв рішення на основі бізнесу отримати карту?

 

Ігор: Зараз дуже багато оголошень, коли в інтернеті пропонують вид на проживання відразу ж після реєстрації фірми.

 

Станіслав: Це до речі наша була хитрість, ми на основі цього думали, що прокатить.

 

Ігор: Тут дуже багато «підводних каменів». Реалізація цих ідей — це бачення світу через рожеві окуляри. Потрібно розуміти, що поляки далеко не дурні. І з людиною, яка просто так зареєструвала порожню фірму, ніхто навіть не стане розмовляти. По оформленню зараз є 3 варіанти:

 

1) Через нотаріуса — найдовший варіант, потрібно 1-1.5 місяці чекати, поки всі документи зареєструються. Не дуже цікавий варіант;

2) Через людину, яка має pobyt stały (право на постійне проживання в Польщі). Він прямо через інтернет допомагає і під ключ тобі робить все;

3) Через онлайн-систему. За фактом я сам можу зареєструватися там і собі зареєструвати фірму.

 

Станіслав: Хотілося б завершити спіч, повернувшись до питання роботи. Якщо ви зараз читаєте цюстаттю і думаєте, що у вас немає бюджету на утримання і на відкриття фірми, то дійсно краще не лізти в цю тему. Інакше може трапитися сумна історія, як у одного з моїх знайомих, який відкрив порожню фірму. Він щось підписував, комусь платив, але до нього просто прийшли інспектори і сказали: «Чувак, до побачення».

 

Ігор: На другий раз подаватися було набагато складніше. Я в 3 рази більше документів приніс, зробив повний аналіз усієї діяльності фірми за попередній рік. Надав фактури і рахунки за останні 3 або навіть 6 місяців.

 

Станіслав: Ми нещодавно теж подавали. Принесли величезну купу папірців з усіма фактурами.

 

Ігор: Мені було трохи простіше. У мене постійні договори були, я їх приніс, показав, також показав свою зарплату, вказав, скільки я особисто податків заплатив, показав, що є гроші на житло.

 

Станіслав: І на скільки тобі зараз дали цю карту?

 

Ігор: На два роки, я не виконав усіх-усіх умов. Якби я економив, зі мною сталася б така ж історія, як і з моїми знайомими. У них була фірма, на ній лежала велика купа грошей, набагато більша, ніж у мене. Але у них ніхто не був влаштований, був тільки бізнес-план сухий.

 

Станіслав: Тобто вони зареєстрували порожню фірму і кинули на неї гроші?

 

Ігор: Так. Їм сказали — хлопці, навіщо вам карта, в ваших умовах вистачає на національну візу. Подавайте і живіть в Польщі за національною візою. Карту побиту, словом, не дали.

 

Станіслав: А національна віза — це можливість тут жити, але ти як би по візі перебуваєш. Правильно?

 

Ігор: Так. Річна національна віза дається на 360 днів.

 

Станіслав: Давай зараз закриємо тему по бізнесу в Польщі. Я думаю, це було корисно і цінно. Давай поговоримо вже про побут. Я знаю, що 10 місяців тому у вас народилася дитина. Розкажи в двох словах про цей досвід і про те, як ви організували побут, чим він відрізнявся до дитини і чим відрізняється зараз. Чи є якісь деталі, нюанси, про які потрібно знати?

 

Ігор: Все було просто. Дружина перевелася в польський університет …

 

Станіслав: Складно було це зробити?

 

Ігор: Ні. Потрібно просто вивчити університети і гарненько подумати над тим, чого ви хочете. Є державні університети, вони дорогі, там дрючать за все. Туди складніше вступити. Ну і є приватні університети, в яких приблизно ті ж викладачі, предмети, але там простіше. Так ось — ми перевелися в приватний університет, це було дуже просто, знань польського там майже не треба.

 

Ми просто зробили так — на Україні дружина 30 днів відходила на курси і їй дали сертифікат рівня А2. З цим рівнем А2 пішли до університету, підписали обіцянку, що через 4 місяці буде рівень В1. Для цього університету досить було рівня В1. Все, пішли на курси, місяць або півтора в Польщі були схожі на інтенсив по 5 годин на день, вкинули в голову їй основи. Вона склала внутрішній іспит і отримала потрібний для навчання сертифікат.

 

А далі дуже багато наших, російськомовних хлопців там вчиться. І викладачі прекрасно розуміють, що ви не поляки, і вони закривають очі на багато моментів. Потрапити в це ком’юніті було плавно і легко. У дружини було навчання, я працював, ну і все.

 

Станіслав: Окей. Ви щось дізнавалися про майбутнє дитини. По-перше — який у вас план, де хочете жити, як хочете влаштувати побут? І з приводу ясел і інших нюансів — ви вже дізнавалися щось чи ні?

 

Ігор: Поки ні. Будемо думати коли дитинці стукне хоча б 2 роки.

 

Станіслав: Окей, розкажи з приводу квартири і покупки. Я думаю, цей досвід буде корисний. Розкажи в двох словах — який шлях потрібно пройти, щоб тут взяти квартиру. Які ставки доведеться платити і т. д.?

 

Ігор: Я сам виріс на українських реаліях. На наших кредитах, які з захмарними відсотками, з іпотеками по 15% на рік. Ну, кошмар. І я ніколи не брав кредитів і розумію, що у нас це кабала. А ось в Польщі більшість моїх знайомих, які встигли переїхати, живуть в своїх квартирах. Я питав: «Як, звідки гроші?» Мені здавалося, що це ж космос потрібно платити. Виявилося, все набагато простіше.

 

Якщо є сім’я з 2 чоловік, які займають будь-яку посаду — вони можуть дозволити собі іпотеку. Навіть маючи мінімалку, можна спокійно брати іпотеку і просто платити за своє. Різниця між зніманням квартири і оплатою іпотеки становить приблизно 10%. Тобто — якщо ви платите 1.5 тисячі злотих за оренду квартири, то приблизно таку ж суму можна виплачувати в якості щомісячного внеску в банку.

 

У мене знайомі платять за іпотеку навіть менше, ніж вони платили за знімання житла. Процентна ставка становить 3.5-3.9% в рік. Найдорожчі банки беруть десь 4.2%. Ну а якщо рахувати з усіма платежами, то вийде десь 4.5% в рік. Перший внесок становить 15% від вартості квартири і дорожче.

 

Станіслав: Тобто якщо квартира коштує 100 000 євро, то потрібно відразу дати 15 000 євро?

 

Ігор: Так. Без перших внесків будуть вищі відсотки, так як доведеться оплачувати купу страховок. Але це одиничний випадок, так як в минулому році прийняли закон, згідно з яким первісний внесок повинен бути не 10, а 15%. Зібрати ці гроші реально. Тим більше якщо переїжджати з України сюди, щось там продати — то база буде.

 

І самому не потрібно нічого дізнаватися. Є купа фінансових радників, йдеш до них. Вони нічого не коштують, безкоштовно. Розмовляєш з одним, другим, третім. Знаходиш людину на своїй хвилі і працюєш з ним. Усе. Домовляєтеся, вдарили по руках, і він вам розповідає. Ви говорите: «Я заробляю стільки-то, витрати у мене такі-то, вільних грошей у мене стільки-то». І він каже, окей при вас розраховує, скільки ви можете в місяць виділяти і все. Далі він пояснює: «Ви можете дозволити собі житло за 200, 300 або 400 тисяч злотих».

 

Станіслав: 400 тисяч злотих — це приблизно 100 тисяч доларів?

 

Ігор: Так.

 

Станіслав: І ти пішов з радником. Скільки тобі це коштувало?

 

Ігор: Ні. Я ж кажу, вони працюють безкоштовно. Їх дохід — це комісія. Вони відносять документи в кілька банків і через тиждень отримують попередні відповіді від банків. Деякі відмовляються, деякі — погоджуються. Далі фінансові радники отримують попередні пропозиції, де написано: «Ми тобі даємо 3.7% ставку, вступний платіж ось такий-то, ось стільки-то за оцінку житла, і ось тобі умови».

 

Далі радник порівнює всі пропозиції і презентує їх мені. Ну а я вибираю, те, що мені цікавіше. Далі потрібно було зібрати ще трошки документів, отримати пару виписок з банку, виписки з податків за попередній рік. Це все береться дуже швидко.

 

Станіслав: А ти отримав гроші на основі доходів працівника або все ж фірма зіграла в цьому роль якусь.

 

Ігор: Я на ні кого як працівник не працював. Я тільки як президент компанії оплату отримував.

 

Станіслав: А ким ти був для банку — фізичною особою?

 

Ігор: Ні. У банках завжди потрібно показувати джерело своїх доходів. Ти вибираєш — або у тебе трудовий договір на необмежений час, або ти президент правління. І там так і написано: отримую за засідання правління. Або можна пред’явити договір замовлення. І всюди різні вимоги, різні документи в залежності від того, як ти отримуєш гроші. Мені, як президенту фірми, президенту правління, досить було показати свої 3 останні зарплати.

 

Варто зауважити, що у мене було кілька варіантів з оплатою податків. Можна було заощадити, виводити гроші через Україну з набагато меншим відсотком (5%). Але я порахував, що раз я тут гість — то потрібно грати за місцевими правилами. У підсумку я платив повний податок за кожен зароблений долар (18%). Мені це допомогло. Ми подавали заявку на іпотеку всього в 2 банки.

 

Буквально за тиждень мені дали першу відповідь. На наступну відповідь прийшла ще одна згода на іпотеку. До цього потрібно визначитися з квартирою. Тут є виставки, або скоріше ярмарки, на яких презентують житло. Там можна знайти купу стендів, купу забудовників. Пропозиції є у ​​всіх районах. Все що від тебе вимагається на цьому заході — сказати, що конкретно хочеш.

 

Тобто, говориш: «Хочу таку-то квартиру в такому-то районі зі стількома-то кімнатами». Тобі називають ціну. Якщо не тягнеш — йдеш вибирати далі. Всі обрані варіанти можна оглянути, вивчити район, дорогу, інфраструктуру. Ну а коли визначилися — поїхали до забудовника, тут же склали договір, заплатили внесок і все.

 

Далі у вас є 30 днів на підписання нотаріального договору із забудовником. Так як житло все ще будується, потрібен договір, де ви зобов’язуєтеся траншами платити гроші, а вони — побудувати квартиру.

 

Станіслав: А що далі? Коли побудують, коли виплатиш гроші?

 

Ігор: Наше будівництво закінчиться в кінці цього року, в грудні. Потім почнуть проводити опалення, вставляти двері і вікна. Ну а навесні (десь в березні) нам віддадуть ключі. Після чого ми почнемо ремонт.

 

Станіслав: Тобто потрібно почекати приблизно рік?

 

Ігор: Так.

 

Станіслав: Виходить, що ви зараз живете в орендованій квартирі і одночасно виплачуєте іпотеку?

 

Ігор: Тут цікавий момент. Я теж боявся, що у мене буде подвійне навантаження, але ситуація інша. Якщо інвестиція вноситься на етапі будівництва, всі платежі йдуть траншами. У нас все розділено на 6 платежів.

 

Станіслав: Тобто, не помісячно?

 

Ігор: Ні, у нас все розбите на 6 платежів на рік. Перший платіж йде 10%, потім 25%, потім 20%, потім ще 20%. Останні 10% вносиш протягом 2 тижнів після того, як забираєш ключі.

 

Станіслав: І ось коли ти забереш ключі, ти вже виплатиш вартість квартири?

 

Ігор: Так.

 

Станіслав: А чи можна взяти довгостроковий кредит?

 

Ігор: Так я так і вчинив, взявши іпотеку.

 

Станіслав: Тобто — ти взяв гроші в іпотеку, щоб заплатити їх забудовнику. І тепер ти розраховуєшся з банком?

 

Ігор: Так. У нас тристоронній договір. Є я, є забудовник, є банк.

 

Станіслав: Зрозумів. А чи можна безпосередньо працювати із забудовником?

 

Ігор: Якщо є гроші — то так, будь ласка. Головне знати, що протягом року у тебе буде достатньо коштів. Я таких доходів не маю, тому звернувся до банку. І виходить як: поки останній платіж на всю суму іпотеки не буде оплачений забудовнику, я не плачу тіло кредиту. Іншими словами — банк заплатив за графіком забудовнику 15%, ну і я починаю платити банку гроші за ці 15%. Потім заплатив ще 20%, мені просто процентну ставку потихеньку підвищують.

 

І протягом цього року у мене буде зовсім невелика переплата. Ну а коли банк виплачує останній транш, я також починаю виплачувати тіло кредиту рівними платежами. Тоді вже в моїх інтересах буде швидко зробити ремонт і вселитися в моє житло, щоб не було цієї подвійної оплати житла.

 

Станіслав: Прикольна штука, не знав про таку річ. Виходить з того моменту, коли ти взяв ключі від квартири, ти платиш повну суму відсотка. Про яку суму йде мова?

 

Ігор: На всю суму — десь 100-150 доларів на місяць.

 

Станіслав: Виходить, починати можна взагалі з мізерної суми? Наприклад — з 50 баксів?

 

Ігор: Так. Приблизно такі гроші я і платив в перші місяці. Просто на картці повинні бути гроші і банк в один і той же день буде знімати платіж.

 

Станіслав: Нагадує роботу сервісу PayPal. Але взагалі хочу підкреслити один важливий нюанс: для того щоб все пройшло добре, ви повинні показати банку кеш. Якщо у вас немає грошей, вас відправлять куди подалі. Правильно я розумію?

 

Ігор: Банк повинен знати, що у вас є дохід в Польщі. Якщо цей дохід не показувати, то банку нема про що з вами розмовляти.

 

Станіслав: А чи можу я показати якісь папірці, довідки з України. Або це вже ризики банку і це не канає.

 

Ігор: Ні, не канає. Тільки білий дохід, отриманий на території Польщі.

 

Станіслав: Ну, справедливо. Слухай, класно поспілкувалися. Давай завершувати. Дай кілька рекомендацій хлопцям, які дивляться зараз це відео. Можливо, хтось переїжджає сам, але швидше за все це відео дивляться ті, хто як мінімум з чоловіком, дружиною або дітьми хочуть переїхати. Які б ти дав їм рекомендації, щоб ефективно переїхати сюди. Під «ефективно переїхати» я маю на увазі, щоб ніхто з візою не обдурив, щоб ніхто на кордоні не зупинив і так далі. І ще попрошу рекомендації вже по життю тут.

 

Ігор: Для початку дам таку рекомендацію — якщо ви хочете, робіть. Не бійтеся. Тут не страшно, тут цивілізація, тут зовсім інша країна. Немає такого моменту, що тут супер інший менталітет і вас ніхто не зрозуміє. Навпаки, Польща — це дуже інтернаціональна країна. Тут розкажуть і допоможуть, знову таки — тут живе багато українців.

 

Боятися не потрібно — якщо вирішили, тільки вперед. На що переїжджати? Якщо по бізнесу — тут чіткі і зрозумілі правила. Не потрібно нікого підмазувати, не потрібно про щось домовлятися з податковою службою. Потрібно просто прийти в потрібну інстанцію і поспілкуватися. У мене взагалі оффтоп невеликий. Коли я прийшов в податкову, щоб подати свій звіт в перший раз, дівчинка, яка там працювала, дала мені бланк на заповнення.

 

А потім глянула на мене і сказала: «А, пан не поляк?» Після чого взяла цей бланк, своєю рукою все заповнила, просто запитала у мене дані, а потім зателефонувала в іншу податкову і уточнила, до скількох вона працює. А в кінці сказала: «Ви прийшли не в ту податкову, вам потрібно підійти за такою-то  адресою і віддати цей бланк в таке-то віконечко». Я вийшов в шоці і подумав: «Де б у нас так поставилися до людини?»

 

Загалом, не потрібно боятися. Тут цивілізація, тут велике ком’юніті, тут є люди, яким можна задати питання. Ви самі не залишитеся. Просто подбайте про те, щоб ви приїхали сюди вже з чимось. Або ж майте пропозицію на роботу. Не потрібно наосліп звертатися до агентств, яким ви залишите в районі 7 тисяч гривень. У мене вже двоє знайомих так зробили. Вони приїхали — а роботи немає. Деяких взагалі не пускають.

 

Агентства — це бізнес, на ньому заробляють. І заробляють в основному у нас. Тому краще пробити, поспілкуватися з кимось, щоб їхали на якесь місце робоче. Не потрібно боятися тут робочих спеціальностей. Навіть на мінімалку тут можна прожити. Це не страшно. Так, шикувати ви не будете, але поступово, знайшовши інше робоче місце, або поліпшивши свої умови тут, ви зможете подорожувати по Європі.

 

Навіть по одній Польщі покататися — це відмінно. Тут інфраструктура прекрасна для подорожей і це не дорого. Жити тут добре. Тут цивілізовано, тут чисто, тут приємно і зрозуміло. Я б не боявся, ми свою якість життя поліпшили тим, що переїхали. Якщо ви роздумуєте — то єдина порада — не боятися, з’їздити.

 

Станіслав: Потрібно приймати рішення і пробувати?

 

Ігор: Для початку зробіть собі хоча б туристичну візу. Найдешевшу і найпростішу. Після чого хоча б на тиждень відвідайте Польщу, оселитеся в недорогому хостелі, дістаньтеся сюди тим же blablacar. Або купіть квиток на поїзд чи маршрутку. Це не захмарні гроші і не квиток в один кінець. З’їздили, подивилися, озирнулися, з кимось познайомилися, зустрілися на каву. Вам багато розкажуть, покажуть і все. Потім приймете рішення вже грунтуючись на чимось, а не просто на чиїхось розповідях або на рожевих окулярах.

 

Станіслав: Круто. Спасибі тобі за відео, за рекомендацію. Хлопці, думаю що для вас це було корисно. Якщо так — то пишіть лайки, ставте коментарі, задавайте питання. Можливо, ми щось не озвучили з того, що для вас важливо. З дозволу Ігоря, я залишу посилання на його профіль у Фейсбуці. Може хтось напише, задасть якесь питання, я думаю, Ігор допоможе чим зможе. І найголовніше — проявляйте активність, тим самим давайте нам зрозуміти, що вам це цікаво, і ми будемо продовжувати записувати ще більше таких корисних відео. Дякую всім і до зустрічі.

Поделитесь с друзьями:
Станислав Цыс

Бізнесмен, маркетолог, керівник Uniconsulting Group.
8 років живу та веду бізнес у Польщі
Консультую з бізнес імміграції до Польщі з України

Rate author
( 2 assessment, average 5 from 5 )
Uniconsulting.group
Add a comment