Привіт усім! Мене звати Толі, я з Херсона. Зараз я перебуваю в Польщі разом зі своєю родиною, зробивши важливий крок заради безпеки та стабільності. У моїй родині шість осіб: я, мій син Олександр, молодші та середні доньки Уляна і Поліна, моя сестра та моя мама. Ми вирішили переїхати до Польщі, коли почалася війна.
Початок переїзду: наше рішення
Все почалося 24 лютого, коли я прокинулася від вибуху. Ми жили в таврійському районі Херсона, який, на жаль, був близько до аеродрому в Чорнобаївці — вибухи було чути дуже чітко. Спочатку ми не розуміли, що відбувається, але через кілька днів страху та невизначеності усвідомили: у Херсоні стало надзвичайно небезпечно.
Ми довго чекали і лише через місяць війни наважилися на переїзд до Польщі. У Херсоні ми пережили жахливі часи: бойові дії, порожні магазини, високі ціни. Ми годинами стояли в черзі за хлібом — це стало нормою. Щоранку прокидалися з думкою про нові зведення про вибухи. Я пам’ятаю, як одного разу ми вийшли в магазин, і моя молодша донька заплакала, побачивши порожні полиці. Це був один із переломних моментів у нашому рішенні їхати до Польщі.
Пошук безпеки: наш шлях до Польщі
Коли ми вирішили їхати, знайти перевізника було непросто. Ми шукали людину, яка погодиться нас вивезти, і лише через два дні знайшовся водій, який погодився відвезти нас до Миколаєва за великі гроші. Я пам’ятаю, це було 9000 гривень — ціна, яка в мирний час здалася б шаленою. Дорога з Херсона до Миколаєва тривала п’ять з половиною годин через численні блокпости.
Але труднощі не закінчилися. Ми не встигли на автобус волонтерів і залишилися на вулиці з рюкзаками й двома великими сумками. Вся родина була на межі, емоційно це було дуже важко. Згодом нам вдалося знайти водія, який погодився підвезти нас до Варварівського мосту.
Ласкаво просимо до Польщі
Коли ми перетнули польський кордон, нас зустріли волонтери, які надали нам неймовірну підтримку. Це було справжнім відкриттям. Вони взяли наші сумки, пригостили чаєм, а дітям дали іграшки. Почуття турботи й підтримки було незабутнім. Польща зустріла нас з відкритими обіймами, і це допомогло забути про пережитий страх.
У Польщі ми отримали різні виплати — 300 злотих на людину та 500 злотих на дитину за програмою 500 плюс. Ці кошти дуже допомогли нам адаптуватися й забезпечити базові потреби. Ми також отримали допомогу від ООН у розмірі приблизно 2500 злотих на місяць, що суттєво зміцнило наше фінансове становище.
Адаптація до життя в Польщі
Переїзд до Польщі приніс нові виклики, включаючи мовні й культурні бар’єри. На щастя, тут багато людей, які готові допомогти — і це стало приємною несподіванкою. Ми зустріли багато добрих людей, які запитували, чим можуть допомогти. Навіть місцеві мешканці на вулицях підходили й пропонували продукти або речі.
Отримати медичну допомогу в Польщі було набагато простіше, ніж в Україні. У мене опухла рука на роботі, і мені надали допомогу без затримок. Безкоштовні медичні послуги за полісом PSZ також стали великою перевагою. Коли я бачила, що моїм дітям надають медичну допомогу, я розуміла: ми зробили правильний вибір, переїхавши до Польщі.
Погляд у майбутнє
Зараз, після трьох місяців у Польщі, я відчуваю, що ми адаптувалися до нового середовища. Мої діти ходять до школи, спілкуються з польськими однолітками та вже починають розуміти мову. Я сама також почала розуміти польську й можу пояснитися з місцевими жителями.
Втім, моїм домом залишається Херсон, і я мрію повернутися, коли все закінчиться. Сподіваюся, що ми зможемо повернутися в Україну та відновити своє життя. Але наразі я розумію, що Польща — це місце, де моя родина в безпеці й має необхідні ресурси для життя.
Зрештою, я хочу висловити величезну подяку Польщі та всім людям, які нам допомогли. Це була неймовірна подорож, повна труднощів, але й великої щедрості. Ми зробили вибір, який, сподіваюся, приведе до кращого майбутнього для моїх дітей.
